Історія створення повісті «Пригоди Тома Сойєра»

1875 року Марк Твен (псевдонім, справжнє ім’я Семюел Клеменс) розпочав писати «Пригоди Тома Сойєра» — книгу, якій судилося увійти до скарбниці світової літератури. Спочатку він ду­мав, що ця книга не для дітей, що її читатимуть тільки дорослі. А невдовзі заявив, що цей твір — для хлопчиків і дівчаток. Така невизначеність була, безумовно, не випадковою. Одним з об’єктів нищівної критики в СІНА стала тогочасна дитяча література. На час появи твору «Пригоди Тома Сойєра» поширеним жанром дитячої літератури були так звані книги для недільної школи. Напи­сані в сентиментально-набожній манері, вони роз­повідали про хороших дітей, які потраплять до Раю, і про поганих, що, звісно, закінчать життя на шибениці. Традиційним персонажем цих книжок був доброчесний, побожний і кволий хворобливий хлопчик, що встигає перед смертю навернути на праведний шлях маленького негідника, який не бажає відвідувати недільної школи.

Книга Твена була полемічно спрямована про­ти такої літератури, пародіювала її, утверджу­ючи любов до свободи, до всього чистого, здорово­го, світлого в людині. Ці ідеї письменник втілив в одному з найчарівніших образів своєї творчо­сті — в образі відчайдушного шибеника Тома.

У «Пригодах Тома Сойєра» Марк Твен спро­бував воскресити проведені в Ганнібалі дитячі роки, які, попри всі незгоди, що їх судилося пережити його родині, збереглися в пам’яті як ідилія: містечко, що купається в сонячному ма­реві, лісисті пагорби, на схилах яких він із дру­зями грався в розбійників, і велична широчінь Міссісіпі.

Біографи вже давно встановили, що більшу частину пригод Тома Сойєра автор пережив сам у віці свого героя. Неподалік від Ганнібала справді існував безлюдний острів, куди хлопчаки тікали, щоб сховатися від «цивілізації» дорослих, або ж ховалися в печерах поблизу міста. У Ганнібалі, у натовпі босоногих хлопчаків, він уперше зустрів прототипів своїх майбутніх героїв — Тома Сойєра, Гекльберрі Фінна, Джо Гарпера. Був у Ганнібалі й індіанець Джо, що ледь не вмер від голоду, за­блукавши в одній із печер.

Дружба Семюеля Клеменса з маленьким воло­цюгою Томом Бленкеншипом, згодом увічненим ім’ям Гекльберрі Фінн, стала однією з найяскра­віших згадок у житті, попри заборону дорослих дружити з ним. Та малий Сем порушував забо­рони ледь не щодня. Він випробовував на кото­ві ліки, що призначалися йому самому, жахав матір, приносячи додому вужів і кажанів. Часто йому вдавалося уникнути заслуженої кари, і він разом з друзями Томасом Сойєром та Томом Блен­кеншипом мріяв про повторення подвигів Робін Гуда та пригод Робінзона Крузо.

У спогадах Твена ці епізоди його дитинства оповиті ореолом, тому він не раз звертався до них у своїх творах, заробляв публічним читанням своїх гумористичних оповідань. Як кореспон­денту «Альта Каліфорнія» йому вдається взяти участь у середземноморському круїзі на паропла­ві «Квакер-Сіті», під час якого він зібрав матеріал для своєї першої книги «Простаки за кордоном». Тоді ж письменник побував і в Україні — відвідав Одесу, Севастополь та Ялту, а також резиденцію російського імператора в Лівадії.

Повість — прозовий, досить великий, середній за обсягом епіч­ний твір, у якому йдеться про історію людського життя в усій його різноманітності, переплетенні з іншими людськими долями.

  «Пригоди Тома Сойєра» — повість. Досить великий прозовий (епічний) твір. Ідеться про головно­го героя Тома Сойрра, його друзів — Гека, Джо, Беккі, їхніх бать­ків, жителів містечка. Описано події, учинки героїв, їх портрети, місцевість, де відбуваються події, де проходить життя персонажів у всіх його виявах.

 Сюжетом називають перебіг дій та послідовність їх розвитку.

Елементи сюжету:

• експозиція виконує функцію інформування читача про «розта­шування сил», що визначатимуть конфлікт твору, попереднє, у найзагальніших рисах, знайомство з персонажами твору, введення в ситуацію, у якій визріває конфлікт;

• зав'язка — той етап розвитку дії, який визначає «зав’язування» в ній певного конфліктного вузла, окреслення такої події, що є початком розгортання основного конфлікту твору. Твір може відразу починатися із зав’язки, тоді вона зазвичай набуває більш гострого й напруженого характеру, може створювати враження несподіваності й загадковості. Зав’язка творів, яким передує екс­позиція, має зазвичай плавніший і послідовніший перебіг дії;

• розвиток дії— це весь її перебіг, починаючи від зав’язки й за­вершуючи кульмінацією твору. Ця ланка розгортання дії твору зазвичай є низкою перипетій, тобто поступових ускладнень дії, мета яких — дедалі більше загострення конфлікту, доведення його до стану, у якому його внутрішня суть виявляється з най­більшою повнотою й певністю;

• кульмінація — момент найбільшого напруження дії, найвищої точки розвитку конфлікту, момент максимального загострення конфліктної ситуації, окресленої у творі (може бути не один, а кілька кульмінаційних моментів);

• розв'язка — це та частина сюжету, яка завершує дію, доводить до їх логічного розв’язання події, зав’язані в конфліктному вузлі твору, частково або й повністю розв’язує зовнішній бік конфлікту.

Сюжети окремих художніх творів можуть містити й додатко­ві елементи, з-поміж яких розрізняють: передісторію — розповідь про життя чи епізоди з життя героїв твору, що не включено безпо­середньо в зображувану дію; подальшу історію — більш-менш роз­горнуту розповідь про долю героїв поза безпосередньо зображува­ною дією:

• пролог — початковий епізод прозового або (частіше) драматич­ного твору, у якому щось повідомлено про наміри та завдання автора або стисло викладено зображувані далі події, або, наре­шті, змальовано певну подію, що відокремлена в часі від основ­ної дії, передує їй і повідомляє про неї;

• епілог — завершальну частину твору. У ній автор (у драмі — від імені кого-небудь із персонажів) звертається до публіки безпо­середньо: висловлює якісь узагальнювальні судження, дякує за увагу, просить прихильно поставитися до його твору. Інколи епілогом називають подальшу історію.

Елементи сюжету повісті «Пригоди Тома Сойєра»

Експозиція

1. Покарання Тома т.Поллі

2. Розваги хлопчаків

3. Отримання нагороди в недільній школі

4. Шкільні будні Тома

Зав’язка

5. На кладовищі

Розвиток дії

6. Муки сумління Тома, хвороба Беккі

7. На острові

8. Несподіване повернення хлопців

9. Благородний вчинок Тома в школі

Кульмінація

10. Том у суді

11. Нові розваги — пошуки скарбів

12. Том і Беккі в печері

Розв’язка

13. Загибель індіанця Джо

14. Том і Гек розбагатіли

Гумор — це серйозність, яка ховається за жартом.

Почуття гумору — одна із запорук оптимістичного світосприйняття.

Як відомо, Марк Твен сам його мав і дуже цінував це почуття в інших людях. Можливо, саме тому гумор часто присутній у його творах. Є він і в повісті «Пригоди Тома Сойєра».

Поняття про комічне, гумор, іронію, сатиру.

Комічне (комізм) (грецьк. komikos — смішний) — відображення дійсно­сті, яке супроводжується сміхом без співчуття, страху і пригнічення.

Гумор (лат. humor — волога, рідина) — різновид комічного, відобра­ження смішного в життєвих ситуаціях і людських характерах.

Іронія (грецьк. еігопеіа — лукавство, глузування, удавання) — худож­ній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення.

Сатира (лат. satira — суміш, усяка всячина) — особливий спосіб ху­дожнього відображення дійсності, який полягає в гострому осудливому осміюванні негативних явищ.

 Події твору та риси характеру Тома

Анкета-характеристика Тома Сойєра