23листопада 1920 р. у місті Чернівці, у німецькомовній небагатій єврейській родині Анчелів, народився хлопчик Пауль. Батьки його попри все зуміли дати синові хорошу освіту: спочатку була початковій школа з німецькою мовою навчання, потім єврейська народна школа, пізніше румунська гімназія і нарешті ліцей, де крім німецької викладалися румунська, французька, латина, давньогрецька та англійська мови. Пауль талановитий хлопчик стає справжнім поліглотом. У 1938 р. Пауль Анчель складає випускні іспити і їде до Франції вивчати медицину. Він починає вчитися у Підготовчій медичній школі французького міста Тур. Та починається Друга світова війна, і він мусив повернутись на батьківщину. Тут він навчається в університеті на філологічному відділенні романістики, вивчаючи французьку та російську філологію. Російська література так захопила Пауля, що він почав перекладати вірші Сергія Єсеніна, поета, який його найбільше вразив. Целана вважають одним з найкращих перекладачів на німецьку мову творів французьких та російських поетів. Дуже любив перекладати вірші Аполлінера, чиї співучі рядки були йому особливо близькі. Завдяки його неперевершеним перекладам з англійської, французької, російської, італійської, румунської, португальської, гебрайської мов по-новому німецькою зазвучали Вільям Шекспір та М. Лермонтов, Поль Верлен та Артюр Рембо, Гійом Аполлінер та Джузеппе Унгаретті, О. Блок та Рене Шар, Осип Мандельштам та багато інших майстрів світового красного письменства. Проте війна наздогнала поета й у рідному місті, знову перервавши його навчання. Як і десятки тисяч євреїв, Целан став жертвою нацистських переслідувань. 

Деякі подробиці з документальної хроніки життя окупованих Чернівців: 

- 7 липня 1941 р. - початок акції проти євреїв каральної групи СС. Багато євреїв убито, Велику синагогу спалено, втілюються в життя німецькі порядки щодо євреїв, євреї втрачають право громадянства, змушені носити на одежі жовту Давидову зірку, виконувати примусові роботи і не сміють після 18-ї години виходити на вулицю. 

- 11 жовтня 1941 р. – у старій частині міста, колишньому єврейському кварталі, створено єврейське гетто, де на обмеженому, тісному просторі – 45000 євреїв. 15000 євреїв залишають у місті для життєво необхідних робіт і обов’язків,  решту – депортувати в концтабір”.  Целан був серед тих, кого окупанти залишили у місті. За 4 роки перебування у фашистському пеклі він пізнав життя у чернівецькому гетто й примусову роботу у румунському трудовому таборі, пережив втрату батька й матері (вони були депортовані в Задніпров’я  і замордовані в одному з таборів Трансністрії). Паулю вдалося вижити, але побачене у фашистських катівнях наклало відбиток на вразливу душу поета, трагічно позначилось на всій подальшій творчості Целана – трагічній за змістом і сумній за настроєм. Ця чорна смуга розколола життя Целана навпіл – до і після еміграції. 

Своїм батькам поет присвятив вірш: 

 Осокоре, ти в пітьмі сивієш. 

Моя мати сивини не знала. 

Зелено, купаво на Вкраїні. 

Моя світла мати не вернулась. 

Хмаро, ти наповнюєш криниці. 

Моя тиха мати гірко плаче. 

Зірко, ти снуєш вогнисту стрічку. 

Серце матері свинець пронизав. 

Двері, хто вас висадив із петель? 

Моя ніжна мати вже не прийде. 

 Незадовго до кінця Другої світової війни Чернівці були звільнені радянськими військами. Нові порядки, запроваджені новою владою, примусили Пауля виїхати за кордон.        

 Його поневіряння розпочалися з Бухареста. В цей час у Бухаресті проживав буковинський поет Альфред Шперберг-один з найвідоміших німецькомовних літераторів, якому Пауль хотів показати свої вірші. Шпербер оцінив Целана як молодого генія і дав йому притулок в своєму домі. Саме подружжю Шперберів поет завдячує своїм псевдонімом – це анограма (т.т. перестановка складів ) його прізвища Анчель у румунський транскрипції “ An-cel ’’- “ Cel-an’’. 

      У Бухаресті Целан співпрацює з видавництвом “ Російська книга’’,  перекладає твори російських письменників, тут у бухарестському часописі  “Агора” з’явилася його перша публікація – 3 вірші, підписані псевдонімом, який згодом стане постійним.  Проте дуже швидко у Румунії поет відчув політичний дискомфорт – тут також встановилась тоталітарна система комуністичної влади.  Тому у 1947 р. Целан подався до Відня. Тут він підготував до друку свою першу поетичну збірку “Пісок із урн” (1948 р.). Проте фінансові нестатки, відсутність особистих і творчих контактів завадили Целану надовго затриматися у Відні.  1948 р. Целан переїхав до Парижа, який став постійним місцем його проживання. Тут його життя ніби налагодилось: він завершив освіту, став лектором Сорбонського університету, одружився з талановитою художницею Жізель де Летранж, яка народила йому сина Еріка( і,до речі, стала найкращим ілюстратором його творів). Тут, у Парижі, одна за одною з’являються його поетичні збірки:    “ Мак і пам’ять”- 1952 р.,   “ Від порога до порога ”-1955 р.    “ Умовні грати”- 1959 р., “ Троянда нікому”- 1963 р., “ Переведення подиху”-1967.,   “ Сонця з ниток”- 1968 р.,   “ Диктат світла”- 1970 р. 

         Всього П.Целан є автором 9 збірок ( одна  з них “Рештка снігу” вийшла в світ у 1971 р. після смерті поета). 

          Пауль Целан був лауреатом премії м. Бремен (1958 р.) та найвищої у  Німеччині літературної премії імені Георга Бюхнера (1960 р.) 

 Однак попри милість долі, що, здавалось, щедро обдарувала поета за пережиті страждання, у його свідомості з роками дедалі більше набирав силу процес саморуйнацйї. Учень-«біограф 4». 

Виживши у жорні Голокосту фізично, Целан залишився духовно паралізованим пам’яттю про загиблих у таборі батьків, про пережитий в окупованих Чернівцях страх, про катастрофу, якої зазнав його народ у Другій світовій війні. Ця пам'ять була важким хрестом, що його поет ніс крізь роки своїх великих літературних досягнень і затишного сімейного життя. 

         А ще – глибока самотність, якої він, єврей і уродженець Буковини, а отже - двічі чужинець, не міг позбутися у Парижі;  

- і те, що поет, який писав вірші німецькою, не міг бути адекватно сприйнятий французьким читачем; 

  - і те, що у свідомості поета  його німецька мова, якою він писав, розщепилася  на: “ Muttersprache”- “рідну мову ” та  “ Mordersprache” – “мову вбивць ”; 

 - і його ностальгія по чудовій країні маків і буків, у якій промайнуло його щасливе дитинство і у якій хтозна-де залишились лежати закатовані батьки; 

   - і болісна реакція на брудні інтриги навколо його імені. 

 Все це разом узяте атакувало травмовану психіку митця і привело Целана на оспіваний Аполлінером міст Мірабо, звідки він 20( 21 ) квітня 1970 року кинувся у Сену. 

У 1992 році в Чернівцях споруджено пам'ятник П. Целану, автор-скульптор якого Іван Салевич. А чернівецька поетеса Тамара Северюк присвятила поету вірш "Нота" Так, жах, який увірвався в юність П. Целана і переслідував його усе життя, знайшов  відображення у творчості поета. Найвідомішим твором, в якому зображена трагедія Голокосту, є поезія “Фуга смерті”, яку Целан написав у 1948 році. Ця поезія перекладена багатьма мовами. Першим, хто переклав вірш на українську мову, був відомий український поет Микола Бажан. 

Вірш написаний від імені в’язнів фашистського концтабору. Перед нами постають реалії табірного життя, масові страти репресованих, їх спалення у печах крематоріїв, німецькі вівчапки, що охороняли територію табору ,комендант, який слідкував за роботою «фабрики смерті». Тема - трагедія Голокосту.

біль, жах, страх,відчай, ненависть

Відсутність розділових знаків; несхожість з класичною формою будови вірша; велика кількість метафор, образів, протиставлень

Вірш написано верлібром-без рими, впорядкованого розміру,чіткого поділу на строфи

Протиставлення “нас” (приречених євреїв,єврейського народу) і ”одного чоловіка”(фашистського начальника табору

“чорне молоко світання…” образ молока, але це не життєдайний напій, а «гірка чарка долі», яку мусять випити євреї. Метафора «чорне молоко» побудована на оксюмороні — парадоксальному сполученні протилежних за значенням образів (чорний колір — білий колір молока. Це – метафора світу, "почорнілого" від жирного диму крематоріїв, що в’ ївся у кожну його клітинку, світу в’язниці, куди ніколи не проникає проміння життєдайного сонця, світу пекла, в якому стерті межі між днем і ніччю, світлом і пітьмою,в якому навіть молоко запорошилося попелом і забарвилося зловісною чорнотою. Молоко – це і символ материнської любові, першооснова, яку спотворено

У цьому метафоричному рядку автор втілив кілька історичних фактів: 

 - це і величезні братські могили жертв фашизму; 

- це і знищення в’язнів у крематоріях;  

- це й асоціація з раєм, куди потрапляють душі всіх, хто пройшов через тортури концтаборів; 

- це і перевернутий світ, у якому земля і небо помінялися місцями, могили тепер у повітрі.

Покірливості в’язнів протиставляється комендант – загадковий володар табірного світу. Він зображується відчужено – «як проста людина», без реалій й уніформи, без імені й зовнішності». Єдина деталь його портрета — блакитні очі – свідчить про приналежність героя до «вищої арійської раси», обстоюючи панування котрої, гітлерівська влада обрала курс на знищення «неповноцінних рас», серед яких була і єврейська. Так само описуються і його дії: 

… він зі зміями грає він пише 

він пише коли темніє в Німеччині твоя золотиста коса Маргарито 

він пише це й з хати виходить і зорі блищать і свистить він на псів 

свистить на євреїв своїх і велить копати могилу в землі 

і грати до танцю наказує нам. 

 Цей опис допомагає зрозуміти розкол особистості коменданта на нелюда-садиста, що з насолодою «організовує» смертників на самознищення, і ніжного закоханого, який пише сентиментальні листи до коханої у Німеччину

Майстер - узагальнений образ ката, "майстра справи", бо німці - справжні майстри у всьому, "смерть це з Німеччини майстер". Слово "майстер" тут виникає не випадково, повторюючись 4 рази. Воно утворює навколо себе багате асоціативне коло, у центрі якого - середньовічна Німеччина з її мануфактурами, цехами, ремісництвом, шанобливим ставленням до добротної і точної роботи, коли визначення "майстер" було найкращою похвалою знаком німецької якості. Поняття "смерть" Целан накладає на майстер: Смерть це з Німеччини майстер очі в нього блакитні він влучить у тебе свинцевою кулею він влучить точно. І нацисти майстри. Трактується і як Гітлер - уособлення влади. І Заратустра - із Ніцше.

Маргарита - улюблений жіночий образ німецької літератури, символ краси, жіночності, кохання. Маргарита є ремінісценцією з "Фауста" Гете 

Суламіф -  символ єврейської  жінки, краси, культури. Із Біблії - кохана Соломона. образ закоханої Суламіф оспівується у біблійній "Пісні над піснями"

 Проблема рівноцінності двох великих культур окреслюється у вірші місткою паралеллю, в якій водночас порівнюються й протиставляються образи Маргарити й Суламіфі - двох уособлень жіночого кохання, двох натхненних поетичних створінь німецького та єврейського духу, отже, - двох символів відповідних національних культур. 

Твоє золотисте волосся Маргарет  

твоє попелясте волосся Суламіф ? 

 Антитеза кольору жіночого волосся вияскравлює аномальну ситуацію, коли ствердження цінності однієї нації та її культури має обов'язковою своєю умовою знецінення іншої - при чому таке знецінення, яке на практиці обертається на знищення народу. Золотокоса Маргарита з листів начальника табору осяяна ореолом очевидних асоціацій із Ґретхен - героїнею ґетевського "Фауста". Завдяки цьому ореолу її образ виростає у символ німецької жінки, німецької культури, Німеччини.  

 Золотаве волосся - це усталений у німецькій фольклорній та літературній традиції елемент жіночої краси; воно, характеризує її "майже шаблонно як німецьку ознаку". Попелясте ж волосся Суламіфі сприймається читачем і як метафора сивини, котрою залакувалося волосся єврейських дівчат і матерів за часів панування Третього Райху, і у буквальному своєму значенні - тобто як попіл, на який воно перетворилося у печах нацистської "фабрики смерті". Із сукупності буквального й переносного значень цього образу постає трагедія єврейського народу за часів гітлерівських репресій.